Методологія (грец. «methodos» — шлях до чого-небудь, дослідження) розуміється як вчення про способи організації та побудови теоретичної і практичної діяльності людини. В орбіту методології правової науки входить набір нових підходів, принципів і методів, розроблених у рамках методології інших наук. їх залучення вимагає свого роду адаптації у зв'язку з предметом і методологією правової науки, яка називається «юридизацією». На думку B.C. Нерсесянца, юридизація означає юридико-понятійну трансформацію інших неюридичних методів і дисциплін, їх перетворення з визначальних позицій поняття права та їх включення в новий пізнавально-смисловий контекст предмета і методу юридичної науки1.Як самостійний науковий напрям порівняльне правознавство володіє своїм предметом, а також розробленими і запозиченими методами, зумовленими цим же предметом, спрямовані на вирішення проблем, з якими порівняльне правознавство стикається. Так серед основних проблем, які сьогодні день вважаються пріоритетними для порівняльного правознавства, необхідно виділити проблему правової інтеграції і формування не тільки локальних, але й загальних правових просторів. Сучасні процеси суспільного розвитку зумовлені епохою глобалізації, що ставить перед всією юриспруденцією взагалі і перед порівняльним правознавством зокрема завдання використання потенціалу різних правових сімей (систем) у виконанні масштабних завдань, що стоять перед людством.У контексті загальноправової проблематики найважливішим завданням, що стоїть перед порівняльним правознавством як наукою, є подальше розроблення і збагачення його методології.Цей процес проходить у таких напрямах: - пов'язано з обґрунтуванням і розвитком його методологічних основ, - із залученням нових методів і підходів, розроблених у рамках інших юридичних та неюридичних наук, тобто «юридизацією» нових методів, сформованих іншими неюридичними науками.У рамках методології порівняльно-правових досліджень розроблено цілий ряд вимог, що дозволяють охарактеризувати правову панораму світу і визначити місце правових систем сучасності:1.відмова від методологічного монізму, що базується на європоцентризмі, що панував тривалий час у теоретико-історичних дослідженнях суспільних (в т.ч. державно-правових) явищ, що передбачає використання принципу плюралізму при виборі методологічних підходів і прийомів.2. вивчення правових систем у рамках правової панорами світу вимагає відмови від ідеологізації наукового пізнання (його деідеологізації, що забезпечує об'єктивне, неупереджене ставлення до всіх без винятку правових систем. Дотримання цієї вимоги методологічного характеру передбачає зміщення акценту на користь загальноцивілізаційних (загальнолюдських) цінностей.3. необхідність визнання невіддиференційованих від диференційованих правових систем, як рівноцінних складових правової панорами світу. По-перше, невіддиференційовані правові системи, — це основний масив на правовій карті світу, і, по-друге, ці правові системи мають свою внутрішню логіку розвитку, яка не змінюється в процесі діалогу правових культур. Тому логічно, що існування невіддерефінційованих правових систем, разом із віддиференційованими, являють собою два найважливіші напрями правового розвитку, що багато в чому відображають відмінності у світосприйнятті, ставленні до Бога, інших людей, традицій пращурів, виражені в особливостях правового менталітету і сприйнятті інших правових культур.4. необхідно підкреслити, що застосування методологічного інструментарію порівняльного правознавства не виключає використання інших методів пізнання, що є загальноприйнятим підходом у рамках досліджень загальнотеоретичної юриспруденції. Комплексне використання концептуальних підходів, методологічних принципів і методів у порівняльному правознавстві є необхідною умовою для продуктивного вивчення правових систем.Необхідно відзначити, що в сучасній методології порівняльно-правових досліджень відсутня єдність і універсальність правової концепції, що викликано наявністю безлічі окремих концепцій і наукових шкіл, які розрізняються своїми філософськими витоками, змістом, аргументацією. У зв'язку із цим актуалізуються пошук і розроблення нового методологічного інструментарію порівняльно-правових досліджень, заснованого на принципово нових підходах.Розвиток порівняльного правознавства як науки неможливий без подальшого розроблення її методологічних засад. Не зважаючи на те, що в методологію порівняльно-правових досліджень дедалі більше залучається концептуальних підходів, принципів і методів, розроблених у рамках інших наук, їх зміст отримує нове змістове навантаження, зумовлене специфікою предмета порівняльного правознавства.З приводу елементного складу структури методології порівняльно-правових досліджень в юридичній літературі існують різні точки зору.На думку М.А. Дамірлі, структура методології порівняльного правознавства, як і будь-якої наукової дисципліни, є ієрархією рівнів (вертикальний зріз) і своєрідною структуризацією (поєднання) її елементів (горизонтальний зріз). У цьому ключі методологія порівняльного правознавства може бути подана як «ансамбль» взаємопов'язаних елементів. Вона будується на поєднанні, з одного боку, порівняльно-правового підходу, який є домінуючим в її структурі, і з іншого боку, — решти підходів і методів пізнання. При цьому слід урахувати, що в рамках самого порівняльно-правового підходу може бути використана ціла сукупність, певна система методів і принципів. У деяких випадках за допомогою переплетення порівняльного методу з іншими методами утворюються його різновиди (наприклад порівняльно-логічний, порівняльно-історичний і т. ін.). Крім того, з урахуванням оновлення методології порівняльного правознавства можна стверджувати, що в осяжній перспективі його структура буде ускладнюватися'.У структурі методології порівняльного правознавства виділяються декілька компонентів: 1) порівняльно-типологічний підхід; 2) теорія порівняльно-правового методу; 3) методи і способи порівняльно-правового дослідження; 4) методика порівняльно-правового аналізу2.Щодо розвитку методології порівняльно-правових досліджень спостерігається двоякий процес: з одного боку, зростає спеціалізація в розробленні методів і методик, а з іншого — характерним стає процес побудови нормативних теорій з розвиненим формальним апаратом і практично універсальною сферою застосування. Можна виділити декілька блоків (рівнів) елементів і в структурі методології порівняльно-правових досліджень. Елементи першого блоку (рівня), пов'язані з визначенням горизонтів пізнання предмета порівняльного правознавства за допомогою певних концептуальних підходів (ідей). Елементи другого блоку (рівня) пов'язані з організацією конкретного пізнавального процесу на основі вибраних методологічних принципів. І, нарешті, елементи третього блоку (рівня) тобто конкретні методи, розкривають і відображають зміст предмета дослідження.