Поетичний доробок Олександра Олеся займає в історії укр. літ. особливе місце. Він прийшов в літературу, коли ще жили і творили Іван Франко, Леся Українка і Михайло Коцюбинський. Ніжний романтик початку століття, зацікавлений у суспільних подіях лірик 20 – х років, сумуючий і драматичний художник слова , у другій половині життєвого шляху – такі творчості поета. Своїми єстєтичними упоподобленнями він був близьким до модерністських літератури мистецьких кіл, до поетів “Української хати” та львівських молодомузівців. Олесь сприймається читачем як поет почуттів, але до почуттів звертається багато поетів. У творчості ж Олеся почуття вираженні с такою силою та експресією, як ні в кого іншого. Пророчою виявилась муза Олександра Олеся, вже у назві першої поетичної збірки “З журбою радість обнялась” (1907р.) провістивши драматичну творчісті і його життя. З її сторінок перед читачем постає тонкий лірик з мінливими настроями, захоплений і глибоко закоханий у рідну природу:З журбою радість оюнялась…В сльозах, як вжемчугах,мій сміх,І з дивним ранком ніч злилась,І як мені розняти їх?!Вірші поета про природу завжди різні, в кожній її картині він бачить свою особиста красу і неповторність (“Майова ніч ”, “Степ”,”На ланах листя золоте трипоче”). Тематичні обрії поезії Олеся – досить широкі. В них звучить відгомін першої російської революції 1905р. на яку поет покладав великі надії, мріючи про національне визволення України. Для нього мета революції – це братерство, рівність, земля і воля, тому так глибоко вразила його поразка. І все ж, у вірші “Міцно і солодко, кров*ю упившись…” звучить оптимістична віра митця в перемогу народу. Перша збірка Олеся, хоч і не дістала одностайної думки у мистеціких колах, проте принесла заслужену славу. Молоді поети із захватом цитували рядки відомого вірша “Сміються, плачуть солов*ї”. Свіжість поетичних образів, плавністьі легкість зацікавили і зачарували українського читача. Журба і радість переплелись не лише в поезіях збірки, але й стали ідейно – емоційною основою усієї Олесевої творчості, яка відбивала суспільні контрасти добі. Трагічне і ліричне злились тут воєдино: поєднання світлих і теплих кольорів у творчості поета настільки сильна, що проникає навіть у найінтимніші вірші, торкається найпотаємніших почуттів. Сміються, плачуть солов*їІ б*ють піснями у груди:“Цілуй, цілуй, цілуй її,Знов молодість не буде”Поет не залишається посторонь подій у житті ліричного героя, постійно нагадуючи читачеві про власне бачення проблем. Простота і ясність образів, музикальність звукового ряду, багата політра кольорів, втілена в епітетах, - ось визначальні риси поетики Олександра Олеся. Його поезію постійно підживлювали життєдайні джерела української народної пісні. Традиційні фолькльорні образи – типи і зорі і ніч, верба і квіти, сльози і журба – не просто звичний орнамент, а ознаки приналежності поета саме до української національної традиції, засоби вираження власного світобачення: І вгледіли айстри, що жити дарма,Схилились і вмерли…І тут, як на сміх, засяяло сонце над трупами їх.За висловом Максима Рильського, Олесь інколи хотів бути просто співцем земної бездумної земної радості, “співцем любові, квітів, пісень”. Бадьорі і радісні мотиви знову зазвучали в поезії Олеся у дні лютневої революції 1917р., яку він зустрічав як наближення волі народу (“Воля ! Воля ! Сниться, може ”). У поетичному діалозі з землянками автор говорить про щастя у відродженому краї, докоряє їм за рабську покору, з його уст звучать гіркі слова правди. Однак сам він мійніє духом, посилає мажорне громадське звучання своєї поезії:Хіба не бачите, що скоро день настане,Що сонце наше вже з – за обрію встає.Митець свідомо і послідовно удосконалює українське політичне слово, вважає свою поезію засобом боротьби: “Будь моїм мечем”. Олесь багато віршів присв ятив темі взаємодії митця і народу, любові до рідної мови (“О слово рідне, шум дерев!”, “Рідна мова”). Для нього люд що не знає і не любить рідної мови, не може бути справжнім патріотом, справжнім українцем. 1919 року відбувається подія, яка поклала початок новому етапу життєвого і творчого шляху поета: назавжди виїздить з України до Праги. Найкраще з того, що написане Олесем в еміграції, видано в ліричних збірках з промовистими назвами “Чужиною”, “Кому печуль мою”, “Емігрантська перезва”. Поетичний літопис, створений ним на чужині - це історія “жалю по рідній стороні”. У віршах переважають настрої самотності і за батьківщиною, він постійно звертається до історії рідного краю, змальовує його велич і красу (“Жита! Пригадую!…”, “Україна в старовину”). Цікавою сторінкою творчості О.Олеся стали його вірші для дітей, казки, створений ним “Алфавіт віршами, написаний для сина”. Багато з цих творів присвячені синові митця, майбутньому українському поетові нового покоління Олегові Ольжину. Олесь виявив себе також як талановитий перекладач поезії та прози з нім., англ., польської мов. На батьківщину О.Олесь більше не повернувся. Журба і радість, рабство і воля, плач і сміх – ці протиставлення завжди поруч у його поезії. Розкутість Олесевого вірша, музикальність образів, підкоряючи своею мелодійністю, внутрішнім відчуттям ритму, створюють цілісну лірико – філософську поезію.Гори! Життя – єдина мить,Для смерті ж – вічність ціла.Лише в останні роки укр. читач має змогу осягнути глибину Олесевої музи, відгукнутись душею не вічний поклик поета до любові, сонця і свободи. Олесь опоетизував інтимні переживання людини – кохання, вірність, біль розлуки, філософськи опрацював традиційні громадські мотиви лірики, збагатив культуру вірша, піднявши укр. поезію на новий рівень мистецікого осмислення.